Націоналісти у Луцьку та на Волині доклали неймовірних зусиль у боротьбі за українську державність. Організація українських націоналістів (ОУН) виявилася найбільш стійкою до боротьби з фашистськими та комуністичними агресорами, пише iluchanyn.com.
Діяльність структури є визначальним досвідом для боротьби з будь-якими загарбниками.
Зародження Руху Опору
Перша світова війна завершилася рушійними змінами не тільки на мапі Європи, але значними трансформаціями у суспільному житті людей. XX століття можна назвати переломною точкою у історії людства. Лише з перервою у 20 років відбулися найбільші дві війни, які вплинули на долю кожного європейця. У цьому контексті постає питання дослідження формувань, які змогли протистояти тиранії та терору.
Найвідомішими рухами, що діяли на теренах західної України, були Організації українських націоналістів і Української повстанської армії. Саме учасники визвольної боротьби найбільше доклали зусиль для протидії загарбникам та встановленню диктатури. Метою націоналістів було створення суверенної держави Україна.
Луцьк та Волинь виявилися епіцентром цієї боротьби. Початковим етапом можна назвати 20-ті роки, коли тільки почав створюватися націоналістичний рух. У 30-роки знущання радянської влади над українцями тільки посилило ідею створення потужного формування для протидії. Друга світова війна врешті стала каталізатором запуску нової формації, яка боролася за незалежність України.
Волинський обласний провід ОУН(м) у 1941–1944 роках
Становлення початкової діяльності волинський обласний провід ОУН(м) й досі є загадкою для істориків. Під час німецької окупації першим керівником організації вважаться Анатолій Кабайда. Згодом Микола Книш та Кіндрат Швець були очільниками. Структурно обласний провід поділявся на Луцьку, Ковельську і Володимирську екзекутиви.
Фахівці припускають, що на Волині відчувалася нестача кадрів для керівництва структурами. Так, керівники обласного провіду одночасно були керівниками і Луцької екзекутиви. Інформації щодо Ковельської екзекутиви до нашого часу дійшло найменше. Поетапно дізнатися процес становлення ОУН дізнатися неможливо, адже вже у 1943 робота ОУН перейшла виключно у військову площину.
Луцький провід ОУН(м) на початку німецько-радянської війни все ще функціонував. Його очолював Анатолій Кабайда. Микола Книш («Чорний») був заступником керівника. Дослідники припускають, що саме компетенція Луцького провіду поширювалася на усю територію Волині.
Влітку 1943 року розпочали діяльність перші воєнізовані груп. Зокрема на території Володимир-Волинського району боротьбу розпочали бійці групи «Арійця», а в Луцькому – «Гіркого». Безпосередньо саме керівництво Волинського обласного проводу ОУН(м) також доклало зусиль для формування підрозділів. У березні 19543 року існувала загроза репресій, тому повстанці отримали наказ перейти на нелегальне становище. У селах розпочалося формування загонів самооборони.
Визвольних рух у постатях у 1943 році
Конференція ОУН(б) визначала новий етап повстанського руху. Захід відбувся 17–21 лютого 1943 року поблизу села Олесько, що на Львівщині. У ньому взяли участь: Шухевич, Лебідь, Матла, Охрімович, Маївський, Кравчук, Прокоп, Степаняк.
Клячківський виступив з ініціативою щодо схвалення рішення спрямувати основні зусилля на боротьбу проти червоних партизан і поляків, а щодо німців зайняти позицію самооборони. Поштовхом до активізації визвольного руху був таємний наказ. Згодом сформували перші великі повстанські загони. Найбільші групи серед них – «Січ» на чолі з Антонюком, «Котловина» – Ковалем, «Озеро» на чолі зі Стельмащуком.
У червні 1943 року на території сучасної Волинської області сформували 3 сотні й підстаршинську школу. Поступово її реорганізували у три загони групи УПА «Озеро» (500 вояків). Діяв загін «Буг» на чолі з Климчаком та «Стохід», який очолив Шум (Ковельщина).
Підпілля ОУН проти мобілізаційних заходів радянської влади
На початку 1944 року фашистські війська відступили за межі Волині. Регіон окупували радянські війська. Розпочався новий етап боротьби для ОУН.
Комуністична влада розробила комплекс заходів для того, щоб боротися з українцями. Окупаційні адміністрації реєстрували усіх громадян для ідентифікації «нелегалів». Найбільш ефективним заходом виявилася масова мобілізація чоловічого населення до лав Червоної армії. Загалом передбачалося відправка на фронт 95–98% чоловічого населення західноукраїнських областей віком до 60 років. Ці плани не вдалося реалізувати.
Також частину місцевого населення відправляли на будівництво об’єктів. Депортаційно-переселенські акції мали на меті примусити припинити боротьбу проти окупантів.
На Волині чоловіки призивного віку все частіше намагалися уникнути мобілізації до радянської армії та долучалися до складу УПА. Вони переховувалися у лісах, де прагнули отримати зв’язок із підпіллям. Особливо гострою ситуація для комуністів виявилася у північних районах. Зокрема населення Камінь-Каширського
району чинило запеклий опір сталінському режимові. Відповідні архівні документи підтверджують цю інформацію.
Зрив мобілізації до армії радянських окупантів, коментував й сам Степан Бандера. лідер націоналістичного руху звертався до співвітчизників із проханням не слухати брехню комуністів та не долучатися до мобілізаційних заходів.
Рух Опору також розробив ще один дієвий метод для боротьби з радянською мобілізацією. Організовувалися численні бойові операції зі звільнення призовників. У період з 28 до 30 липня на території Волинської області військові з’єднання УПА захопили кілька загонів призовників чисельністю 1130 чоловік.
Діяльність УПА після завершення Другої світової війни
Радянська влада після захоплення території західної України у 1939 році організувала масові гоніння та цькування греко-католиків. УГКЦ була традиційно авторитетною у цій частині майбутньої нашої держави. За переслідуванням вірян очікувано розпочалися й репресії проти націоналістів. Наприкінці 1943-го провідники самостійницького руху остаточно вирішили відмовитися від тактики двофронтової боротьби. Усі зусилля були спрямовані на недопущення панування представників радянської влади у краї.
Завершення Другої світової війни зовсім не сприяло миру на українській землі. Тривалий збройний конфлікт виявився можливим завдяки тотальній радянізації західних областей. У деяких районах протистояння між прихильниками та противниками комуністичного устрою набуло характеру громадянської війни, адже мобілізаційні заходи у СРСР цьому лише сприяли. Західна Україна після Другої світової війни перетворилася на криваву арену боротьби між ОУН та УПА з одного боку і радянськими владними структурами – з іншого.
Протягом 1944–1945 pоків чисельність військових підрозділів УПА нараховувала понад 90 тисяч осіб. Українські патріоти здійснили 14,5 тисяч атак та диверсійних актів. Внаслідок їхніх дій загинуло 30 тисяч окупантів. Війська НКВС провели 6,5 тисяч антилюдських операцій. Наприкінці 1945 року загарбники посилили натиск, збільшивши кількість таких акцій до 27 тисяч.
Найбільшу операцію комуністи назвали “Велика блокада”. У ній були задіяні 585 тисяч солдатів загарбницької армії СРСР. Захід був спрямований на ліквідацію самостійницького руху. Частково загарбникам це вдалося зробити, адже кількість учасників Руху Опору скоротилася до 40%. Радянські війська застосовували проти упівців бронетехніку та авіацію.
Діяльність УПА у 50-х роках
Битви з радянськими каральними структурами тривали фактично до другої половині 50-х років. Тільки підступними методами окупанти могли знищити українські повстанські підрозділи.
У березні 1950 року поблизу Львова загинув командир УПА Роман Шухевич. Обов’язки перейшли до Василя Кука. Все ж він вже не міг координувати дії різних підрозділів. Невеликі формування фактично вели боротьбу за виживання та діяли до середини 50-х років.
Поступово рух Опору зійшов нанівець. Загалом близько 170 тисячі представників ОУН-УПА були засуджені або відправленні до таборів. Радянська влада вдалася до подальшого блокування та знешкодження бункерів, криївок провідних діячів ОУН, командирів УПА.
Історії лучан-повстанців
День захисника та захисниць України відзначають 14 жовтня. Щороку українці згадують подвиги героїв УПА. Братерство «ОУН-УПА» й досі називають прикладом відчайдушної сміливості заради славетної мети – здобуття української державності. У 2018 році тодішній очільник волинських повстанців Богдан Вівчарик представив ветеранів з Луцька, які поділилися своїми історіями боротьби.
Антон Степанович Костюк потрапив до лав повстанців у 17 років. В 50-му зв’язковий його здав чекістам. Протягом трьох місяців з нього вибивали інформацію, але лише поламали ребра та залишили сліди на лобі на все життя. Потім його відправили у заслання на Магадан, де він пробув у нестерпних умовах.
Марія Іванівна Ткачук відсиділа у радянських таборах 10 років. Їй довелося пробути у Воркуті, Мордовії та Красноярському краї. З області її змусили виїхати знову на Далеку Північ. Все ж повернулася у рідний край.
Анастасія Іванівна Грабовська була студенткою під час бурхливих повоєнних подій. За шанобливе ставлення до української культури жінку відправили на Воркуту на 40 років.
Василь Григорович Кушнір – ще один яскравий представник луцьких повстанців. Тривалий час він й сам не знав, що був у лавах УПА. Його батько був ковалем. Він давав сину різні доручення, а той і не підозрював, що виконує важливу місію.
Солтан Іван Адамович допомагав підпіллю у студентські роки. Батька Івана вбили чекісти. Цей факт викликав довіру у самих повстанців. Під час навчання у виші він разом з інших студентами роздавав листівки з агітацією від УПА.
Коди та шифри розвідки ОУН-УПА
Українські підрозділи розробили свої коди та шифри для безпечно передачі інформації. Цей факт підтверджується дослідженнями істориків. Зокрема у Самбірському та Стрийському округах вони активно використовувалися. Це підтверджують відповідні документи. На зображеннях чітко видно копію документа з висновками в шифрах та кодах, що використовувало підпілля ОУН.
Нові дані досліджень ще раз підтверджують, що ОУН створили дуже надійну систему передачі даних між підрозділами. Українські націоналісти виявилися ефективними розвідниками та шпигунами. Вони підтримували конспірацію на найвищому рівні та мали спеціальні коди.
Така методика дозволяла уникати стеження з боку НКВС. Шифри та коди допомогли врятувати велику кількість життів українських патріотів та героїв.
Фотовиставки та заходи пам’яті
Волиняни не забувають пам’яті славетних предків. У Луцьку та інших містах краю регулярно організовують виставки в честь ОУН та УПА. Українці мають можливість побачити світлини та документи, які рідко публікувалися у ЗМІ.
Частіше з’являються й фільмів про діяльність ОУН на Волині. У селі Рокині, неподалік Луцька, зуміли стрічку документального проєкту “Українське підпілля на Волині”. Історики та реконструктори були залучені до відтворення подій бувальщини.
У зйомках брали участь десятки акторів. Долучилися й фахівці з різних регіонів. Зокрема прибули реконструктори з Рівного, Києва, Луцька та інших міст. Вони відтворили бої та відповідали за передачу реальних фактів на екран.
Досвід ОУН-УПА для розвідки України в умовах сучасної війни
Напад росії на Україну змусив зовсім інакше поглянути на обороноздатність України. З 2014 року українське суспільство отримали іншу реальність.
Розвідка України цілком має усі необхідні умови для вивчення цього досвіду. Підрозділи потребують конспірації рівня ОУН-УПА, яка має перенестися на сучасні технології. Потрібно розвивати технічні засоби розвідки, використовувати дрони, тощо.
Сучасна розвідка в Україні отримала можливість застосувати досвід УПА щодо створення агентурних мереж та конспірації. У 2022 році, коли уся російська армія вторглася на територію нашої держави, розвідка відігравала надважливе значення.
У героїв ОУН-УПА є чому повчитися. Навіть у наші дні варто звернути увагу на їхню організацію, партизанську систему та методи конспірації, а також, перш за все, вивченню впливу ідеології на розвиток розвідки Збройних сил України.
