До війни Олександр Мельник працював старшим доглядальником собак в КП «Ласка» та понад десять років в охороні. Він корінний лучанин, випускник гімназії №4, пише iluchanyn.com.
Ми розмовляємо на подвір’ї шпиталю, медзакладу, в якому боєць став першим пацієнтом з високою ампутацією ніг. Він пригадує, як прийшов у військкомат. Каже, на це зважився одразу після ракетних обстрілів Луцька. До повномасштабного вторгнення росії чоловік служив у РТВ. У сержантському складі воював з окупантами з 2018 року, має за плечима три роки служби в ТрО і ЗСУ. Взимку цього року бригаду Олександра відправили в контрнаступ під Бахмут. Там через обстріл він втратив обидві ноги.
«Пробув там чотири місяці. І ось так закінчилось. Це сталося 26-ого травня, під Каховським водосховищем, північніше, де найвища висота. Нас там обстрілювали кожен божий день. Бою як такого не було. Ми йшли замінити хлопців на позиціях кулеметних точок. Стояли для маневру стримування на відстані від ворога лише в 50-ти метрах. Повертатись доводилось пішки 3,5 км. З мінометів нас крили годину. Йшли без техніки, аби її не знищив ворог. Пам’ятаю той безлистий ліс, трупи «вагнерівців», які просто лежали серед листя. І десь в цей момент нас засікли – полетіла мінометна міна. Я лише почув, як воно впало і влупило по ногах. Зрозумів, що не можу перевернутися і мене почав брати відчай. Добре, що підповзли хлопці і наклали турнікет».
Важкопораненого, його тягли на собі побратими. З квадроциклу Олександр мусив самостійно пересідати в БМП, каже, в той момент, пам’ятає, як ліва нога відірвалась. На правій мав складний перелом, і переконаний, що її ще могли врятувати. Але в реанімації у нього відмовили нирки, це було підставою для ампутації ноги. Під час операції бійцю перелили близько 6-ти літрів крові.
«Коли зняли турнікети, заражена кров вдарила по нирках. Після Дружківки я прийшов до тями вже в Дніпрі. Там був найбільший відчай, коли побачив, що немає обох ніг. У Києві вже добре роздивився, що й колін немає. Без колін це дуже важка реабілітація, важкі протези. Зараз я у Луцьку. Це вже 9-ий шпиталь, де надають відновне лікування. Найдовше довелось пробути в Трускавці, там мене перевели в реабілітацію. І лише після цього я нарешті потрапив додому. Тут дізнався, що в боях на Донеччині загинули мої друзі, лучани, з якими служив в 53-ому батальйоні 100-ої ОБТО – воїни Бєс і Кузя».
Другий місяць луцький захисник в черзі на протезування від держави. Через високу ампутацію ніг, він мріє про максимально потужні, сучасні біонічні протези. Вони доступні далеко не всім і запит на них колосальний. Олександр заповнив вже сотні анкет, звертався до місцевих волонтерів. Але після сюжетів у новинах про нього поговорили і забули.
«Знаю, що хлопці, котрим в Америці ставили такі протези, як я хочу, платили свої гроші – 120 тисяч доларів, які їм допомагали зібрати. Протезування від держави вартує близько 17-ти тисяч. Але механіка в них інша, набагато слабша. Genium X3 дають можливість рухатись заднім ходом, набирати швидкість, йти сходами, вони не призводять до навантаження на частину збереженої кінцівки. Це протези, з якими займаються спортом, плаванням, вони ідеальні. В протезах OttoBock стоїть електромотор, акумулятори, програмування потужне. Вони не бояться води. Тому збираю кошти”.
За місяць Олександру вдалося зібрати 90 тисяч гривень, ця сума ще критично мала. З усіх сил боєць намагається достукатись до активних небайдужих людей, усіх, хто має досвід волонтерства. Нині у шпиталі чоловіка провідує син. На його повернення чекає хвора мати. У цей важкий час в його житті це двоє найрідніших людей, яким він залишився небайдужий.
«Тут я вже місяць. Вся проблема в тому, що додому я не можу потрапити: 8-ий поверх, візок не проходить у ліфт. Мене провідує лише син Сашко. Боюся, що його теж заберуть в армію, і я залишуся без опікуна. У мене немає групи інвалідності, доки я не отримав протезів, мене «не спишуть», тому я ще військовий».
Після трансляції сюжету на місцевому ТБ в коментарях під відео лучани дякують і бажають… божої підтримки. Якби, принаймні, 800 цих «доброзичливців» допомогли однією сотнею гривень, міг би сподіватись, що омріяне протезування – це реальність!”, – ділиться з нами наболілим.
Лучанин Павло отримав поранення ніг при штурмі на Токмак. Як і Олександр, проходить курс реабілітації. Після знайомства хлопці почали підтримувати один одного.
«Олександр чуйна, позитивна людина, мужньо прийняв свою інвалідність, знаходить сили боротися за себе. А скільки є таких, що руки опускають і все», – каже про Олександра Мельника Павло.
За час реабілітації у Луцьку захисник накачав потужні м’язи, з гордістю демонструє красиві тату в стилі козацького бароко. Каже, до фантомних болей уже звик, найбільше ранить цинізм і байдужість людей.
Підтримати героя може кожен бажаючий. Для нього зараз це дуже важливо. Номер картки: 5168745635057596, отримувач – Мельник Олександр. Прямий донат: https://send.monobank.ua/jar/5u1DNmDomD
Щодня в Україні сотні бійців отримують поранення. Нерідко травми призводять до ампутації кінцівок. Попри те, що офіційної статистики немає, в серпні цього року з’явилась інформація, що за час повномасштабної війни 50 тисяч українців втратили руки чи ноги. Цю цифру оприлюднив міжнародний протезно-ортопедичний концерн.
