Руйнація і зникнення визначних пам’яток відбувались століттями. Нагадувати про їхнє існування – знову повертати з забуття.
Відновлення зниклої спадщини потребує досліджень, детального вивчення архівів та місцевості. А, трапляється, фіксувати вже нічого – про об’єкт забули, він безслідно зник. Вочевидь, така доля спіткала і маєток, збудований три століття тому поруч з Луцьком, пише сайт iluchanyn.com.
Власником Забороля був урядник, польський граф Чарнецький
Забороль – село у складі Луцької територіальної громади, розташоване за 7 км на північний захід від міста. Пролягає вздовж Володимир-Волинської шосейної дороги. Загальна чисельність населення становить 1 тис. 858 осіб, його площа – 3, 83 км². Назву селища пов’язують із давньослов’янським висловом «за бролом», що означає за межею. У писемних джерелах перші згадки про Забороль датовані ХVI століттям. Першим власником поселення був брацлавський каштелян Ян Антоній Чарнецький. За його наказом у Заборолі збудували масивний палац. Оскільки до наших часів він не вцілів, переказ більше нагадує легенду.
Якщо вірити історикам, в свій час та імпозантна споруда була у списку величних. Втім, хто і з яких міркувань її знищив – невідомо, як і те, куди могло подітись все, що там було. Ліквідація маєтку оповита таємницями. Тож пошуки спогадів – марна трата часу. Красномовних, пов‘язаних з палацом легенд – годі шукати також…
Розшукали світлину часів Першої світової війни, зроблену в селі Забороль
В роки Першої світової війни околиці Луцька стали місцем кількох запеклих битв між російськими та австро-угорськими військами. Найважчим епізодом був Луцький (Брусиловський) прорив навесні-влітку 1916 року, що увійшов в історію як найбільш стратегічний та кривавий.
Розграбовані, знищені в друзки будівлі, жахливі згарища, ріки крові, гори трупів. Демографічні втрати, завдані глобальним конфліктом Україні, досі остаточно не відомі. В цей час вперше в траншейній війні застосували танки й гази, смертоносні новинки нестандартної зброї. Міста і села, де вирувало життя, війна безжально ґвалтувала і топтала. Донині важливим відлунням тих подій є поодинокі артефакти, що допомагають пролити світло на минуле. Рідкі і цінні стають навчальним об’єктом, матеріалом для розвідково-пошукових робіт. Подібна історія трапилась й з світлиною, зробленою в роки Першої світової війни. Її автор, скоріше за все, був солдатом Австро-Угорської імперії. Перш ніж відступати, він встиг зафіксувати розкішний палац біля Луцька, помістя польського графа Яна Антонія Чарнецького.
На аукціоні, присвяченому минулій епосі, на світлину з палацом натрапила Тетяна Яцечко-Блаженко. Про цікаву знахідку дослідниця розповіла журналістам. Якось в інтерв’ю газеті «День» вона зазначила, що насправді джерел для пошуку світлин – предостатньо: від інтернет-архівів до приватних колекцій родин. І якраз у родинних альбомах, що переходять від покоління в покоління, може трапитись справжня сенсація.
Це був палац у стилі ренесанс
Як з’ясувалось, будівля була зведена у стилі ренесансу, а згодом видозмінена вже під класицизм. Свою лепту в проектування об’єкту доклали відомі дизайнери і зодчі.
На світлині можна побачити парк, спроєктований Діонісієм Міклером (Denis McClair). Ірландський ботанік був знаний на весь світ як кваліфікований творець садово-паркового мистецтва. Розміщений на пагорбах, парк вражає живописним стилем романтизму. Із вікон палацу виднівся древній Лучеськ, його ошатні будинки і храми. Шляхтич, наближений до роду Радзивіллів, зберігав в будинку портрети відомих митців. До його маєтку пролягав високий міст, парк поблизу прикрашали акації і липи, вражаючі клумби, кам’яні пам’ятники, присвячені родинному гнізду. Також є свідчення, що в палаці Чарнецьких містилася одна із найбільших бібліотек тих часів. Втім, уся ця спадщина, на жаль, безслідно зникла, як кажуть, тихо канула у Лету.
Збудувавши ренесансний палац, Ян Антоній згодом переїхав в Любешів. В містечку, де став каштеляном (управителем), також фундував тамтешній костел та монастир. Після його смерті 1773-ого, всі маєтки і землі перейшли до сина. Флоріан Чарнецький переобладнав палац у новомодний класицизм за проектом Генрика Іттара (Henryk Ittar).
…одного дня сюди приїхав цар
XVIII століття – епоха самоствердження буржуазії в економіці, політиці, культурі та науці. Це були часи, коли чоловіки не виходили на двір без капелюха. А жінки у довгих приталених сукнях хизувалися граційністю фігур. Під палацами зупинялися карети з великими вікнами, запряжені шестіркою коней… Важко повірити, втім, є припущення й про те, що у 1707-му в маєтку Чарнецьких зупинявся Петро Перший, його величність цар!
Пам’ять про видатних особистостей, діячів минулих століть промовляє до нащадків не лише зі сторінок книг, а й із місць, котрі у свій час були осередком їх суспільного життя. У випадку магнатських родів, їхню спадщину, переважно, зберігали при монастирях, палацах, замках. Втім, крихка пам’ять часом демонструє і те, що культурного шару вже немає. Все зникає, разом зі слідами тих, хто тут колись проживав.
Історія замовчується через режими, війни, катастрофи. Це сталося й з палацом у селі Забороль, зображення якого нині намагається донести до нас щось важливе.
