Письменник, поет та перекладач Юзеф Лободовський певний період свого творчого життя працював у Луцьку. Публіцист мріяв, щоб союз поляків і українців створив противагу російській могутності. Напередодні Другої світової війни заснував літературний тижневик “Волинь”. За 70 років після його лондонської прем’єри у Польщі вперше вийшла друком трилогія цього письменника про громадянську війну в Україні, зокрема на Кубані. Робота складається з томів “Комиші”, “В станиці!” та “Дорога назад”. Саме це видання стало основою сучасного, першого національного видання цього роману, яке вийшло у видавництві “Тест”, пише iluchanyn.com з посиланням на “Хроніки Любарта“.
Рання творчість
Юзеф Лободовський народився 19 березня 1909 року в литовських Пурвішках. Походив зі збіднілої поміщицької родини після Січневого повстання. Дитинство провів у Любліні, у 1914 році виїхав з матір’ю до Москви. Батько майбутнього письменника служив офіцером російської армії. Він брав участь у бойових діях у Першій світовій війні, але до Польщі вже не повернувся. Згодом у Москві почалася нестача їжі, Юзеф з матір’ю виїхали на Північний Кавказ, де їх зустріла більшовицька революція. У 1923 році вони повернулися до Любліна.
Лободовський почав писати вірші ще учнем молодшої школи. Він шокував оточення демонстрацією атеїзму, який просочив у революційній Росії, а через неприхильність до науки ледве не провалив іспити. Коли студент першого курсу права Люблінського католицького університету видав том Gwiezdny psałterz, його називали “поетичним Цезарем Барикою” — з героєм Przedwiośnia його пов’язували ліві симпатії та досвід російської революції. Коли в 1931 році Лободовський опублікував комуністичний том “Про червону кров”, весь наклад було конфісковано, а автора виключено з університету за “розповсюдження порнографії та богохульства”, як висловився ректор Люблінського католицького університету.
У 1933 році Лободовського призвали до армії, де він намагався накласти на себе руки. Невідомо чому, але авторка його біографії Ірена Шиповська вважає, що причиною стало розчарування лівими ідеями. Вони зазначала, що автор присвятив свою молодість ідеї, в якій почав серйозно сумніватися в сенсі і не знав, що робити далі, як з честю вийти з цього.
На той час Лободовський уже друкувався в журналах, пов’язаних із табором майбутнього польського лідера Юзефа Пілсудського. І саме секретарка політика Казиміра Іллаковичівна витягла його з військового арешту, куди поет потрапив після спроби самогубства.
Захисник всього українського
У 1930-х роках Лободовський робив численні заяви про польсько-українські відносини. За проукраїнські симпатії його називали “отаманом Лободою”, вважав контрпродуктивним процес полонізації, який проводився на польському Країні, протестував проти нищення православних церков. Був автором “Голодних пісень” і балади “На смерть повішеним українцям”. Україні присвятив два томи поезій – “Золота Грамота” та “Пісня про Україну”, перекладав також твори українських письменників.
За два роки до війни Лободовський почав видавати журнал Wołyń і переїхав до Луцька.
У вересні 1939 року брав участь у боях за Львів, потім потрапив до Угорщини, до табору для інтернованих, звідки втік. Прибувши в еміграцію до Парижа, він, як знавець українських справ, побоювався, що найближчими роками на Волині можливе загострення насильства. Віцепрем’єр уряду Сікорського Станіслав Кот доручив Лободовському написати українською мовою листівки із закликами до згоди з поляками. На щастя, письменника з цими листівками розшукала міліція і посадила на сім місяців до в’язниці. Після звільнення він мав намір потрапити до Англії, до польських збройних сил, які формувалися, але був спійманий під час нелегального перетину іспанського кордону. Його знову ув’язнили, цього разу в Фігерасі, Іспанія. Покинувши її стіни, залишився в Іспанії, а після війни до Народної Польщі не повернувся.
Однією з причин розриву з комуністами стала звістка про Великий голод в Україні. Лободовський вирішив перевірити їх особисто і перетнув кордон нелегально. Побачене назавжди вилікувало його від симпатій до революції. Написав він і вірш щодо подій того часу, які згодом відірвають його від України. Після розриву з комуністами Ванда Василевська в “Робітнику” назвала Лободовського “націоналістичним агентом на службі фашизму”.
Робота на Волині
Лободовський поступово присвячував українській тематиці значну частину своїх робіт. Його постать почали називати певним зв’яковим елементом, який поєднував Польщу та Україну, налагоджував порозуміння і рівноправність між народами. Він публічно висловлювався щодо своїх симпатій до українства у поезіях та статтях.
Генрик Юзевський, волинський воєвода, звернув увагу на його прихильність до українців. Він запросив письменника до нашого краю. Чиновник у такий спосіб намагався пом’якшити українсько-польські відносини, які в той час напружувалися.
Лободовський отримав запрошення переїхати до Луцька. У місті видавали багатотиражний часопис Wołyń.
Спершу поет мав стати тільки дописувачем. Він опублікував чимало статей за період 1937-1938 років. Згодом почав працювати неофіційним головним редактором. Редакція розташовувалася на вулиці Пілсудського, 14 у будинку Марка і Леона Кронштейнів. Споруда збереглася до нашого часу.
На відповідальні посаді поет не міг відкрито виконувати обов’язки у зв’язку зі своєю скандальною репутацією. Юзевський зазначав, що мусить рахуватися із деякими військовими чинниками, які несхвально ставляться до поета. Історики відзначають, що в статтях автора у тижневику Wołyń яскраво проявляється прометеїзм (тобто ідея визволення народів з-під російсько-імперського панування) і польсько-українського союзництва.
Співпраця з іноземним виданнями
У 1949 році було розпочато польське мовлення Національного радіо Іспанії, до створення Вільної Європи, головного незалежного джерела інформації, що надходила до Народної Республіки Польща. По півгодини на день, шість днів на тиждень, Лободовський вів там програми для своїх співвітчизників. Карикатуристи з ПНР представили його на колінах перед генералом Франко і колекціонуванням монет. Лободовський протестував, коли Ванда Василевська приїхала до Іспанії. Як пише Шиповська, під час мітингу за її участі “Лободовський стояв досить близько і вигадував їх російською мовою, вживаючи найобразливіші слова”.
Письменник співпрацював із лондонською Wiadomości, видаючи серію колонок “Worek Judaszów”. Продовжував працювати для польсько-української угоди. Публікувався також у паризькій “Культурі” та відіграв значну роль у розбудові післявоєнного польсько-українського діалогу.
Ґустав Герлінг-Грудзінський писав про нього: “Великий український учений, але агресивний у дискусіях”. Український історик Костянтин Зеленко оцінив, що коли йдеться про польсько-український діалог, “жоден із сучасних поляків не має більше заслуг у виконанні цієї величезної піонерської роботи, ніж Лободовський”.
Письменник помер 18 квітня 1988 року. За кілька місяців після смерті поета урну поклали в Любліні, а похоронну месу відслужив ректор Люблінського католицького університету – вишу, який свого часу покарав Лободовського як студента.
