Віталій Кварцяний, колишній тренер луцької “Волині”, відзначався ефектною манерою керівництва футболістами. Фахівець зумів вивести команду з Першої Ліги в вищий дивізіон чемпіонату України та довгі роки утримував клуб в українській першості. Здобути вагомі результати так й не вдалося, але його вміння тримати в колективі “залізну” дисципліну виявилося легендарним, пише iluchanyn.com.
Юність
Віталій Володимирович Кварцяний народився через 8 років після Другої світової війни (19 липня 1953 року) в місті Луцьку. Змалку він не знав нічого, окрім футболу. Майбутній тренер не відрізнявся від інших та любив грати на вулицях свого міста, де матчі займали більшу частину його часу.
Юний Віталій часто казав неправду батькам про своє місцеперебування, граючи зранку до вечора у вихідні, а також після уроків протягом тижня. Йому було цікаво схопити чотири цеглини, покласти дві з одного боку, а дві – з іншого, аби досягти своїх цілей. На подвір’ї він грав із друзями у матчі класу проти класу зі своєї школи. Кварцяний боровся на вуличних полях дотемна, чи то біля шкільного саду, чи то в парку. Потім, повертаючись додому, він завжди намагався виправдати перед батьками, чому запізнився додому, і як міг би уникнути їхньої дисципліни.
Ніщо не заважало йому брати участь у матчах. Жодного дощу, бруду чи снігу для Віталія не існувало. У той час бруковані вулиці в центрі Луцька також були місцевою гарячою точкою, однак хлопчики часто скидали на брухт кожен окремий клаптик землі, щоб грати. Центральний парк був також однією з популярних локацій для гри. Хлопці, коли йшли туди казали просо: «ми йдемо грати у футбол на лузі».
Саме в цьому парку біля річки Стир відбувався місцевий турнір зі шкіряного м’яча, у якому брали участь понад 50 місцевих команд. Вони боролися за звання чемпіона.
Закінчивши школу в рідному місті, Кварцяний переїхав до росії, де служив у радянській армії. Під час служби він базувався в місті Чита. Він грав за армійську команду СКА “Чита”. Після служби в армії повернувся до рідного Луцька, продовжив кар’єру гравця.
Загалом виступав понад 15 років, і переходив між луцькими клубами – «Торпедо Луцьк» («Волинь», Луцьк), «Електрик Луцьк» і третьою місцевою командою «Прилад Луцьк». Це був колектив, що складався з робітників місцевої фабрики. У 1973 році 20-річний Кварцяний пробився до збірної України U-21.
У «Приладі» у 1977 році майбутній фахівець отримав свою першу керівну посаду, залишаючись гравцем, оскільки його призначили асистентом головного тренера клубу. Завдяки Петру Михайлюку Кузьмичу, який дав йому цю роль, швидко знайшов спільну мову з колективом. Попори те, що він був помічником і гравцем «Приладу», для команди були важкі часи, оскільки вони не мали офіційного стадіону, на якому могли б грати, і завжди були випадки переговорів про гонорар, щоб грати свої домашні ігри на стадіоні «Авангард» (домашня арена «Волині»).
Влаштовувати матчі завжди належало Кварцяному. Він бігав центром Луцька, розклеюючи оголошення щодо майбутніх спортивних подій. Ходили чутки, що в ігрові дні завжди давав футболістам випити води з вапном, аби ті краще грали, але сам Віталій Володимирович такі історії не коментував.
Перші кроки як тренера
У 1984 році Кварцяний повісив бутси на цвях і завершив кар’єру у віці 31 року. Зіграв загалом 273 матчі, він зумів 211 разів забити в ворота суперників, що аж ніяк не є поганою статистикою. Окрім особистих показників, він тепер міг повністю зосередитися на управлінській стороні гри, повернувшись до луцького «Торпедо». У команді провів 4 роки асистентом, набираючись досвіду під час навчання та закінчення факультету фізичного виховання в Луцьку.
За 4 роки він отримав першу роль головного тренера у своєму старому клубі. У 1990 році Кварцяний переїхав до Польщі та очолив польський KSZO Ostrowiec, а потім повернувся до «Волині» у 1994 році. Це був другий його період на посаді головного тренера луцького клубу.
Після другого виступу за «Волинь» Кварцяний перебрався до «Поділля» Хмельницького. Звідти він перейшов до місцевого «Підшипника» після того, як у 2001 році повернувся у луцьку «Волинь» утретє. Він залишався на чолі луцького клубу протягом 11 років, за які він зробив свою команду чемпіоном першої ліги та підняв «Волинь» до вищої ліги.
Виховання талантів
У другій половині 80-х років молодий 20-річний захисник Олег Лужний потрапив у заголовки українських газет. Маючи у розпорядженні такого гравця, який у майбутньому виступали за київське «Динамо», Кварцяний хотів зробити все від нього залежне, щоб залишити захисника в клубі. Настільки, що доходило до того, що оборонець після матчів «тікав» зі стадіону через додатковий вихід зі стадіону і ховався вдома у Кварцяного. На жаль, це спрацювало лише кілька разів, перш ніж «Динамо» отримало свого захисника, де він зробив блискучу кар’єру як за клуб, так і за країну.
Завдяки Кварцяному до лав команди з’явився ще один багатообіцяльний молодий гравець і новачок. Свій шанс отримав Анатолій Тимощук, багато критиків сумнівалися в тому, що Кварцяний заграє його у колективі. Тренер все ж, не піддався жодним критикам, зумів утримати гравця у «Волині» ще на 3 роки, перш ніж донецький «Шахтар» придбав опорного півзахисника.
На перших етапах повернення до луцького клубу, саме в цей час Кварцяний зрозумів, що йому потрібно оновити команду. Відвідавши матч із розвідкою, він пішов подивитися на гру чернігівської «Десни». У першому таймі тренера пригадав, що бачив молодого хлопця з навичками та потенціалом, хоча й не повністю готового. Добре зігравши, він забив гол прямо під час перерви. У другому таймі він продовжив привертати увагу Кварцяного і був визнаний найкращим гравцем матчу.
Тренер зацікавився, почав запитувати, хто цей гравець. Він з’ясував, що цьому хлопцеві всього 17 років і звати його Андрій Ярмоленко. Знаючи Кварцяного президента «Десни», він намагався і намагався підписати форварда, але коштів у «Волині» не було. Тодішній президент Волині казав наставнику, що вони за першої нагоди знайдуть гроші, але цього не сталося. Епопея з підписанням футболіста тривала, оскільки тренер телефонував й президенту «Динамо» Ігорю Суркісу з пропозицією щодо купівлі гравця.
Кварцяний намагався домовитися і взяти Ярмоленка в оренду, щоб все-таки розвивати юнака, але всі його спроби закінчилися безрезультатно. Суркіс ні на що не погоджувався.
Значення успіхів Кварцяного для краю
Перш ніж повернутися до свого дому та улюбленої «Волині» у 2013 році. Саме під час цього повернення було вирішено обрати Кварцяного президентом і головним тренером луцького клубу.
Його любов до рідного міста очевидна не лише на футбольному фронті. У листопаді 2010 року обраний депутатом Луцької міської ради.
Можливо, у нього не так багато срібних медалей, але Кварцяний, безумовно, придивлявся до українських талановитих гравців. Він також не боявся висловлювати свою думку, що змушувало розважати публіку.
Вболівальники пригадують як емоційний тренер копняками підганяв своїх футболістів, аби ті вставали з газону та боротися до останніх секунд матчу. Лучани переповідають історії з роздягальні улюбленого клубу, де лунали крики обуреного тренера, який намагався навчити футболістів досягати результату, але все ж певні розповіді так й назавжди залишилися легендами.
