Саме ця назва стала гаслом на жіночій виставці в залах Галереї мистецтв у Луцьку. Детальніше про посил виставки, її ключові ідеї розповість Я Лучанин.
Катерина Ганейчук
Це досить відома в Луцьку художниця, окрім цього, жінка є дизайнером та викладачем, засновником та керівником студії «Арт-кластер».
Вона народилася в 1974 році в Білорусії, після чого доля привела її на терени України. Вже в 1995 році жінка закінчила Львівський коледж декоративно-прикладного мистецтва ім. І. Труша, вона обрала кафедру художньої кераміки. Вже в 2001 році Катерина Ганейчук закінчила Львівську Академію Мистецтв, обравши спеціалізацію «дизайн інтер’єру та меблів».
Вона належить до категорії тих сучасних митців, котрі творять концептуальне мистецтво. Для цього художниця використовує автентичні техніки вибійки, левкас, текстиль, розпис на склі, тощо. Яскравими роботами є її експерименти з живописом та фотографією, інсталяцією та графікою. За подібними проектами завжди цікаво спостерігати.
Основна ідея фотопроекту
В основі фотопроекту лежать роздуми про еталони краси, котрі нав’язані оточуючими. Дана виставка є яскравим прикладом того, як ці нав’язані стереотипні мислення впливають на нас, як вони змінюють кожного.
Даний фотопроект став в першу чергу експериментом, досить довго Катерина Ганейчук не могла зважитися на проведення виставки. Їй допомогли учениці: Сандра Денісова, Юлія Булат, Анастасія Гомзякова. Дівчата одягнулися у вбрання Барбі, а також фотографувалися з ляльками.
Під час фотосесії почалася яскрава імпровізація, певні перфоманси. Дівчата-моделі почали ламати ляльок, котрі символізували нав’язані суспільством шаблони. Таким чином народився фотопроект.
Жертви краси
В ході виставки «БАРБІ» талановита луцька художниця згадує про те, як чоловіки та в більшій мірі жінки калічили себе для того, щоб відповідати певним, на той час актуальним шаблонам краси.
Історичні згадки показують, як під впливом віяння моди люди йшли на страшні вчинки. Варто пригадати «лотосові ніжки» жінок в Китаї. Вже в 6-7 літньому віці дівчаткам починали бинтувати ніжки. Всі маніпуляції проводилися для того, щоб надати ногам форми дуги. Для дитини це були страшні випробовування, адже ноги розбухали та кровоточили, просочувалися гноєм, досить частими були ситуації, коли ламались кості.
Древні народи деформували череп дитини, щоб голова приймала потрібну форму. Жінкам в Тайланді, наприклад, витягували шиї за допомогою металічних обручів, а в Середньовічній Європі еталоном краси були жінки з маленькими грудьми. Щоб досягти ідеалу, жінки бинтували, перетягували металічними пластинами грудну клітину. Причому починали дані маніпуляції ще в дитинстві, щоб молочні залози у дівчат перестали розвиватися. На жаль, таких прикладів чимало.
Суспільство завжди нав’язувало певні стандарти, але з часом подібна ситуація не втратила своєї актуальності. В результаті, такі люди стають жертвами краси.
Відома луцька художниця зазначає, що надіється на зміни в уявленні про красу. Художниця сподівається, що жінки, молоді дівчата з часом почнуть цінувати себе та свою унікальність. «Краса не може бути масовою» – це дійсно так, адже краса кожної – унікальна, варто лише полюбити себе.
