Чума у Європі виявилася катастрофічнішою за тривалі війни. Крізь віки епідемії “чорної смерті” викликають жах у мешканців усіх країн. Кількість загиблих, що спричинила хвороба, не можна порівняти з іншими захворюваннями. Не оминули хвилі цих пандемій й Волинь, яка була у складі Речі Посполитої у XVIII столітті, пише iluchanyn.com.
Історія боротьби
Перша відома епідемія чуми зафіксована ще в епоху Візантії. У період правління імператора Юстиніана (VI-VII століття) внаслідок поширення хвороби загинуло майже половина мешканців Константинополя. Це вважається першою найбільшою епідемією поширення чуми.
Після 750 року в Європі не було великих епідемій аж до “чорної смерті” в XIV столітті. Пізніше чума поверталася з різною силою та інтенсивністю аж до XVIII століття.
“Чорна смерть” спалахнула й на території Китаю або навколо нього та поширилася Шовковим шляхом, який тоді мав велике значення, або ж морем на кораблях. Це сприяло стрімкому скороченню населення світу з 450 мільйонів до 350-375 мільйонів.
Чума значно змінила соціальну структуру Європи й, ймовірно, також завдала занадто сильного удару становищу та значенню католицької церкви. Це також сприяло спалаху переслідувань соціальних меншин, таких як євреї, прокажені, іноземці та жебраки.
Митці з різних країн надихалися боротьбою людства з хворобою. Невпевненість пережити наступний день часом викликала бажання «жити миттю», яке Джованні Боккаччо висловив у «Декамероні».
У XIV столітті ситуація з поширенням чуми була найгіршою. Епідемія хвилями кілька разів діставалася Європи та забирала життя мільйонів людей. У жовтні 1347 року страшна хвороба досягла Сицилії. Загалом дванадцять генуезьких галер прибули до місцевих портів. Це й вважається початком поширення недуги по всьому острову, а потім й в інші країни.
Після поширення випадки захворювання на чуму почали фіксувати у Франції, Великій Британії, Іспанії та Португалії. Згодом “чорна смерть” прийшла до Норвегії в 1349 році. Це відбулося, коли корабель з пасажирами прибув до порту Аксьой. Звідти судно відправилося до Бйоргвіна (Берген), але не змогло досягти Ісландії. У 50-х роках у країнах Східної Європи.
Чума у Речі Посполитій
У Європі чума поширилася майже скрізь, можливо, за винятком деяких островів або інших ізольованих територій. У давній історіографії згадується про те, що епідемія хвороби оминула Королівство Польське та Чехію. Останні дослідження все ж відкинули цю точку зору та доводять зовсім інше.
Розповідь у хроніці Яна Длугоша назвали другорядною та не підтвердженою фактами. У другій половині XIV століття спостерігалася тенденція до зниження вартості на зерно. Відповідні явища були пов’язані саме з епідемією та швидким скороченням населення, що призвело до надлишку продовольства та нестачі кваліфікованої робочої сили (і, як наслідок, підвищення заробітної плати). Якщо взяти до уваги механізм розповсюдження хвороби, також малоймовірно, щоб чума оминула Польщу – країну, позбавлену значних природних бар’єрів на Сході та Заході, до того ж з усіх боків оточену охопленими епідемією землями.
Архівні джерела та хроніки визначають ознаки соціальної кризи в Польщі, пов’язані з епідемією, тобто ходи флагелантів і посилення антисемітських настроїв. У Східній Європі у період 1770–1772 років епідемія наробила найбільше лиха. Зокрема це стосувалося й Волині, яка на той час входила до складу Речі Посполитої.
Поширення стихії на Волині
Епідемія поширення хвороби дісталася й Волині, яка входила до складу польсько-литовської держави. Місцева влада почала діяти та оголосила певні заходи для протидії. Санітарний кордон був превентивним методом у боротьбі з «чумним повітрям», аніж попереднє перекопування доріг. На кордонах Речі Посполитої підрозділи Російської імперії провели відповідні заходи, оскільки присутність держави була значно обмеженою у зв’язку деградацією політичного устрою. Згодом російські загарбники вирішили окупувати частину території Речі Посполитої.
Луцьк на той час був не надто великим містом, хоча й все ж мав адміністративне значення. У населеному пункту проживали до 10 тисяч мешканців. На території міста організували певні заходи протидії поширенню захворювання. Відбувалося посилення імунізації населення проти чумної палички, поліпшення гігієнічних умов у містах або часткове знищення основного збудника передачі хвороботворних мікробів — чорного щура.
Інші населенні пункти на Волині також були охоплені поширенням цієї хвороби. Загалом кількість померлих внаслідок чуми невідома.
Поширення на сусідні регіони
Чума згодом охопила й інші українські регіони. Зокрема, йдеться про Брацлавщину та Поділля. На лівому боці Бугу у липні захворювання фіксували й у населеному пункті Тишміниця. Люди намагалися швидко переселялися в поле та залишали свої домівки. Значна кількість помирала там.
Священник Садок Баронч писав про село Городенка на Галичині. Він зазначив, що після закінчення епідемії чуми зі 100 вірменських хат уціліло лише 40.
Внаслідок бурхливої реакції людей на ситуацію було й немало самосудів. Так, до прикладу, християнин із Близького Сходу, що працював у селі Ярмолинці на Поділлі, приписував місцевим мешканцям ліки, але жодні з них так й не принесли полегшення, тому його заарештували й обвинуватили у навмисному отруєнні людей. У стародавній хроніці детально описано цей випадок покарання: “запалили вогнище, спалахнув вогонь, а за густим димом було чути пронизливий крик мученика. Незабаром усе, окрім чуми, припинилося”.
Спалахнула й епідемія на території українського міста Мендзижеч. Місцеві мешканці почали ховатися у лісах, а релігійні школи зачинили. У колегії залишилися лише проректор і отець Мефодій Данецький, який невдовзі помер, причащаючи інфікованих. Подейкували, що зі смертю цього зразкового священника відразу припинилася чума, але цю інформацію перевірити досить складно, оскільки це лише слова самих мешканців, які проживали у цій локації.
Кам’янець-Подільський також постраждав від наслідків епідемії. Історію часів чуми описав лікар та історик-любитель Юзеф Ролле. Він зазначив, що події 1770 року включені «в порядок історичних епох міста». Епідемія на території міста спалахнула 8 серпня і тривала до 2 лютого 1771 року. Тоді не було зафіксовано ні весілля, ні похорону. Через чуму цвинтарі були переповнені. Вірменський некрополь довелося закрити. У передмісті Кам’янця почали ховати простих людей. Під час цього випробування було здійснено лише 10 хрещень.
Історики писали, що люди могли втекти у сусідні ліси та на Міодоборські гори. На території міста закрили крамниці, речі, які мали цінність, просто були розкидані на вулиці. Будинки не зачиняли, оскільки господарі поспіхом намагалися покинути місце епідемії.
Хоча епідемія припинилася в лютому, лише через місяць люди почали повертатися в місто. У 1770 році в Кам’янці могло загинути 1800 євреїв. Серед них – 149 вояків фортечної бригади. Ці дані та відомості ще потребують детального дослідження, але все ж навряд чи історики зможуть дізнатися більше інформації щодо поширення епідемії на українських землях у XVIII столітті.
