29 Березня 2024

Жінок впізнавали по відірваних косах: звірства НКВС у в’язницях на Волині у Другій світовій війні

Related

Навіщо солдату тактичні кросівки? Роль і важливість у сучасних умовах

У світі, де сучасні технології безперервно змінюють обличчя військових...

Як підібрати зручне чоловіче взуття на кожен день?

Взуття – це чи не найголовніший елемент гардеробу, який...

Rejudicare Synergy: професійний догляд за шкірою

Космецевтика Rejudicare Synergy пропонує новий підхід до догляду за...

ТОП електросамокатів для комфортних подорожей

Електричні самокати завдяки маневреності та екологічності стають дедалі популярнішими....

Моторна олива 10W40: Ваш ключ до довголіття автомобіля

Моторна олива 10W40 відіграє важливу роль у житті будь-якого...

Share

Підрозділи НКВС вчиняли масові звірства на Волині. Напередодні втечі радянських окупаційних військ російські вбивці організували цілі каральні експедиції. Найбільше зафіксовано розстрілів політичних в’язнів на території західноукраїнських областей у 1941 році. Відомо, що тільки протягом двох тижнів представники радянської окупаційної влади знищили близько 22 тисяч людей, яких переважно комуністи переслідували за політичні та ідеологічні переконання, пише iluchanyn.com.

Трагедія всеукраїнського масштабу

Волинь виявилася одним із тих регіонів, де росіяни найбільше стратили людей. Загалом у квітні 1941 року функціонувало 26 в’язниць. У такі будинки смерті підрозділи НКВС забирали політиків, представників інтелігенції, активістів національно-визвольного руху, політиків, “куркулів”, тобто будь-кого. 

Для радянських каральних органів швидкий наступ німецьких військ виявився несподіваним. У Москві видали спеціальну директиву, якій йшлося про те, що затриманих потрібно ліквідувати. У списку, затвердженим прокурором, вказано плани щодо розстрілів осіб, які перебували під слідством. 

Наглядачі в’язниць склади списки тих, хто був у приміщеннях. Розстрілювали не тільки людей, щодо яких раніше оголосили вироки, але ті, хто очікував справедливого слідства.

Володимирська в’язниця

На території стародавнього Городища у Володимирі функціонувала радянська катівня. Людей утримували у приміщеннях, які були збудовані ще в 1830-1840 роках.

У вересні 1939 року радянська окупаційна адміністрація почала завозити представників ОУН, колишніх офіцерів УНР та польської армії, представників різних громадських організацій та просвітницьких товариств.  

Заарештованих направляли з Володимира та сусідніх біля міста районів. Камери двоповерхової споруди були повністю забиті людьми. Цілодобово кати вмикали дизельні двигуни аби не чутно було звуків пострілів у приміщеннях та подвір’ях.   

Вже 22 червня 1941 року, коли між радянськими прикордонниками та нацистськими підрозділами йшли бої, співробітники НКВС розстрілювали людей кулеметів, щоб берегти набої, а також закидали кімнати з в’язнями гранатами.

Криваві результати своїх діянь комуністичні вбивці залишили після того, як у приміщення влучили німецька бомба. Камери були завалені трупами, а стіни забризкані кров’ю. Всюди розкинуті шматки людського тіла нагадували апокаліпсис, а плач та крики людей, які прийшли шукати рідних, перетворили атмосферу на жахіття. 

Ковельська тюрма

Ще одна жахлива споруда була утворена за часів польської влади. До в’язниці у Ковелі потрапляли переважно засуджені на короткий термін.  

Злочинів, які справді здійснили кримінальні порушення було мало. Загалом людей звинувачували у революційній діяльності та примусово доставляли до об’єкту. Після приходу радянського окупаційного режиму до в’язниці почали завозити представників різних верства населення. Значну частину людей ув’язнювали за доволі давніми звинуваченнями, які оголошувалися ще за польської влади. До НКВС потрапили архівні матеріали, у яких вказані детальні списки національно-свідомих українців.     

Перше бомбардування нацистськими військами відбулося 23 червня 1941 року. Згодом в’язнів почали вивозити групами до будівлі НКВС, що розташовувалася поблизу залізничного вокзалу. Величезні ями викопали на подвір’ї поблизу об’єкту. Бранців російські наглядач поспіхом розстрілювали людей у стайнях та у камерах. За даними істориків, протягом дня розстріляли 250 в’язнів, за іншими даними – 195.

Місцева громада отримала у 1942 році дозвіл на проведення розкопок у підвалах НКВС. Мешканка села Старі Кошари Тетяна Жук розповідала страшні подробиці того часу. Її сина заарештували за громадську активність. Він був вчителем та захоплювався творчістю Тараса Шевченка. Після розстрілів вона впізнала його за волоссям та одягом. На її очах дістали 22 тіла. Усі вони були зв’язані колючим дротом. 

Марія Хотинська також виявилася очевидицею страшних подій. З її слів, взимку 1942 року німці дозволили пере захоронення. Усі наслідки дій радянських окупаційних сил фотографували. Світ побачив звірства, яких ще не знав. Жінка з тривогою згадує той час: “Марусю Романчук впізнали по косах. Одна коса була відірвана”. 

Ковельчанин Віталій Самчинський 28 лютого 1842 року брав участь у похованнях. Він розповів, що трупи з ковельської в’язниці вивозили та складали на території між старою поштою та друкарнею. Люди постійно намагалися знайти своїх рідких. Вони забирали їх та ховали самостійно. Поблизу уніатської церкви, що розташована у західній частині цвинтаря, відбувалася відповідна панахида.

Іван Хмельницький повідомляв, що поблизу братської могили священик виголосив  промову. Згодом на місці поховання спорудили пам’ятник. Радянська влада не стерпіла згадок щодо вбитих невинних людей. У 1944 році монумент знищили окупаційні війська СРСР. 

На території сучасного газового господарства по вулиці Степана Бандери. На цьому місці згодом місцева громада вирішила встановити пам’ятну дошку.

Луцька в’язниця

Луцька в’язниця на початку війни теж була переповнена. Загалом у приміщеннях утримувалися понад 2 тисячі осіб, хоча максимум був розрахований на 640 людей. 

Радянська влада під час відступу всіляко намагалася приховати свої сліди. Російські нелюди заявляли, що це зробили фашисти, хоча від них нічим не відрізнялися. Німці звісно ж теж вчиняли масові розстріли. Зокрема у камерах в’язниці вбили червоноармійці, які були полоненими. Загалом НКВС вбили у Луцькій в’язниці понад 2 тисячі людей. 

Офіційна комісія, яку представляли семеро осіб, 18 лютого 1944 року встановила, що масові вбивства почали відбуватися з червня 1943 року. До цього моменту усіх затриманих відправляли до Рівного. У відповідному Акті зазначено, що загальна кількість страчених 658. 

Комісія назвала у висновку цих людей як військовополонених червоноармійців та мирне населення. Серед них були, як жінки так й діти. Відомо також, що радянські кати розстрілювали також у камері горезвісної споруди й інтернованих військовослужбовців Війська Польського.

Дослідження     

На початку 90-х розпочалися масштабні роботи щодо перепоховання тіл страчених людей. У 1997 році останки 97 жертв політичних репресій поховали у братській могилі на Федорівському цвинтарі.

У 2009 році відбулися археологічні розкопки фундаменту замку XIV століття Казимира Великого. Тоді археологи не сподівалися зробити визначене відкриття, але випадково під час вивчення місцевості натрапили на масове поховання часів війни. Вони оцінили масштаби тих жахливих подій. Повноцінну ексгумацію Українська археологічна експедиція вирішила розпочати у серпні 2011 року. Значну частину поховання було відкрито за кілька місяців. Всього ексгумовано 367 осіб. У другій половині 2012 року археологи й надалі організували відповідні пошуки.

Знайдені предмети підтвердили, що тіла закатованих належать представниками різних національностей – українцями, полякам, євреям. Кулі, що залишилися після пострілів, доводять – вбивці представляли два найстрашніші режими (комуністичний та нацистський) в історії людства. 

Дослідження тривають. Через роки українці ще з жахом дізнаватимуться подробиці жахливої радянської окупації та жалітимуть, що комуністичне ярмо не вдалося скинути раніше.

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.