24 Червня 2022

Луцьк в легендах та міфах

Related

Як грати в автомати онлайн казино і залишатися в плюсі

Можливість грати в автомати онлайн казино гемблери з досвідом...

Як студент Луцького національного технічного університету винайшов інтерактивний рюкзак

Звичайнісінькі речі в руках комп’ютерних геніїв можуть перетворюватися на...

Історія створення Волинського краєзнавчого музею

Луцьк знаний своєю культурною спадщиною не тільки в Україні,...

Луцьк в легендах та міфах

Мешканці Луцька з гордістю розповідають туристам легенди та міфи,...

Діяльність ОУН у Луцьку та на Волині

Націоналісти у Луцьку та на Волині доклали неймовірних зусиль...

Share

Мешканці Луцька з гордістю розповідають туристам легенди та міфи, якими славиться місто. У кожному туристичному центрі є свої цікаві історії, які не залишать байдужими нікого.

Найзахоплюючі легенди про Луцьк у матеріалі на iluchanyn.com.

Юна Магдалена 

Не усі легенди луцького замку позитивні та мають радісне завершення. Для багатьох туристів цікава історія 19-річної Магдалени Тализіної. 

Здавна жителі міста переказують історію про те, що дівчина померла в катакомбах у Луцьку. Її склеп розташований саме у замку Любарта. Причини цього невідомі дослідникам.

Обірване життя юної дівчини не давало спокою її душі. Відвідувачі часто озираються на таємничі звуки прогулянок на Стировій Вежі навіть у день. Побутує думка, що люди чують саме шепіт Магдалени.

Під час проведення екскурсій легенду розповідають постійно. У 50-х роках ХХ століття підземелля розграбували комуністи. У храмі й досі зберігається гробниця Магдалени, але без труни. 

Дружина князя Любарта 

До наших днів дійшли дивовижні історії. Старовинні вулички та райони бачили чимало подій – страшних та веселих. Одна з найцікавіших легенд стосується привидів замку Любарта. Після розпаду Галицько-Волинського князівства саме перший литовський князь почав закладати кам’яні мури на місці дерев’яної фортеці.  

Існує легенда нібито він почав будівництво для своєї дружини Буші. Княгиня згодом захворіла, так й не побачивши яким красивим вийшов дарунок для неї. Згодом вона померла внаслідок хвороби.  

Смерть жінки глибоко вплинула на князя. Він сумував за померлою дружиною. Щодня володар замку приносив на її могилу квіти. Вельможа до кінця свого життя зберігав пам’ять про неї та дотримувався норм трауру. Пошаною і любов’ю оточили душу померлої княгині. Тепер вона спочиває і не непокоїть відвідувачів замку у Луцьку, який крізь віки став головною візитівкою міста.

Княжна з вінками

Ще одна легенда стосується замку Любарта. Історія періоду татарських набігів. Під час атаки мешканці міста сховалися у фортеці. Загарбники це побачили та запропонували здатися. У відповідь з замку річкою Стир виплив човен. На ньому перебувала красуня із двома вінками в руках, вбрана у блакитно-білу сукню. Вона підійшла до полководців ворожої армії та вклонилася, простягаючи вінки. 

Татари зраділи, подумавши, що лучани здаються без бою. Княжна звернулася до них їх проханням стати на коліно, аби повісити вінки. Тільки вони схилили коліно, як дівчина миттєво вихопила замість квітів гострі ножі та всадила у серця загарбників. 

Захисники міста одразу почали випускати стріли по татарах та жбурляли каміння у бік татарских орд. Вороги повтікали, а княжну у човні з вінками зобразили на гербі міста. Тривалий час містяни символіку використовували.

Братській міст

Міст Братський (колишня назва – Базилянський) теж овіяний міфами. Мешканці міста дотримувалися прикмети – їдеш із Луцька, потрібно кинути кілька монет з мосту, аби знову повернутися.        

Серед лучан обговорювалася легенда про польського пана Криштофа. Він закохався у лучанку Олену. Коли йому довелося поїхати, чоловік зробив пропозицію руки і серця своїй коханій. Чоловік бажав аби вона поїхала з ним до Любліна. Дівчина погодилася, але при умові, що вони проживатимуть у Луцьку, оскільки дуже любила місто та своїх батьків, які проживали у волинському місті.

Криштоф зрозумів її прохання та вирішив швидко повернутися. Він їхав через знаменитий міст та жбурнув кілька монет. Сильний вітер вихопив у нього із рук всі його гроші, які опинилися у річці. Криштоф намагався виловити їх, але це вже було неможливо. Так він вирішив швидко повернутися до коханої. 

Сапалаївські тіні 

У ХХ столітті на місці сучасної Яровиці було село. Мешканці найближчих населених пунктів розповідали, що на лівому березі Сапалаївки бачили тіні людей вночі при місячному світлі. Дивні фігури рухалися та ніби намагалися потрапити під землю. 

Літні люди пригадували, що на цьому місці був єврейський цвинтар. Володів землями князь Матвій Четвертинський. Він звернувся до євреїв та попередив, щоб ті не викопували могил, оскільки все менше залишалося відповідної території для поховання. Вони на прохання не відреагували та не дослухалися.

Тоді Матвій вирішив піти на рішучі кроки. Вельможа наказав своїм слугам викопати кілька могил і поставити труни, де вже ділянки не вистачало. Містом ширили чутки, що земля силою виштовхує покійників. Євреї були вражені та боялися надалі проводити захоронення на цвинтарі. Вони залишили у спокої ці землі. З того часу на цій місцевості бачили привидів.

Рятівниця синагоги

У Луцьку єврейська громада завжди була досить великою. Крізь сторіччя збереглася синагога. Споруду почали будувати ще у XI – XII століттях. Місто у XII столітті на певний час захопили німецькі лицарі. У священному місці вони зробили конюшню. 

Євреї зверталися до них із закликом не паплюжити священне місце, але ті не реагували. Тоді одна з жінок вирішила попросити імператора Священної римської імперії повернути синагогу у власність євреї. Вона поїхала на аудієнцію до монарха. 

Прибувши на німецьку землю, вона зачарувала своєю красою імператора. Він уважно вислухав її прохання та погодився допомогти. Синагога з часом знову була у підпорядкуванні євреїв. 

Вчинок дівчини не забули, шанували століттями. Самі ж представники єврейської громади розповідали, що могилу рятівниці можна було побачити ще й у XVIII столітті.

Великий князь, який пас вівці

Після смерті свого брата Вітовта, великого князя литовського, Свидригайло зазнав значних бід та переслідувань. У країні постійно точилися протистояння за владу. Княжича звинуватили у тому, що він нібито намагається відібрати владу у Сигізмунда Кейстутовича. Він вирішив втекти на Воловщину, переодягнувся простолюдином. Вельможа найнявся пасти овець.

Під час його подорожі почалася сильна гроза. Позбирати сполохану отару князь ніяк не міг. Згодом гроза стихла. Наступного дня прибули посланці з Луцька та повідомили, що Сигізмунда вбили. Свидригайло вирішив кинути овець та швидко зібрався на Волинь. У Луцьку громада його визнала своїм князем. Самі ж лучани вважають, що вельможа помер на лаві у Стировій вежі. Її часто називають Свидригайловою, оскільки була добудована за часів правління князя. 

Лучани переказують цю легенду туристам. Мешканці міста пишаються багатою історією обласного центру.

Красна гора

Існує у Луцьку район, який називають Красне. Щодо походження назви частенько дискутують самі жителі. Одна з легенд свідчить, що у цій місцині коли була невелика гора. Влітку краєвид був дуже красивим, а сам вона потопала у квітах. Гору називали Красна.  

В одному з походів князь Вітовт привів до міста полонених караїмів із Криму. Поселення, де представники східної народності зводили хати, почали називати Красне. 

Йшли роки, а село перетворилося на район Луцька. Гірка й досі існує. Її може відвідати кожен охочий, помилуватися краєвидами та пригадати легенду.

Три вікна у хаті 

Караїми були у Луцьку у статусі полонених, але це не виявилося для них тягарем. Великий князь Вітовт надавав їм досить значні привілеї. У знаменитій Ґрюнвальдській битві він отримав перемогу у 1410 році. Після цього правитель вирішив нагородити їх, але коштів у скарбниці на такі заходи не знайшлося.      

Старійшина караїмів знав про фінансові труднощі держави, тому грошей не просив. Чоловік звернувся до князя з проханням аби надали дозвіл будувати хати з трьома вікнами. Такому проханню Вітовт здивувався. Представник караїмів пояснив свою пропозицію: у першому вікні з хати добре бачити небо та звертатися до бога, з другого – споглядати на князя, а у третьому – виглядати на гостей.           

Великий князь таку ідею оцінив. На вулиці Караїмській у Луцьку дійсно можна спостерігати, що усі хати цієї народності були споруджені з трьома вікнами. Згодом й інші міщани так почали будувати свої оселі. Отже, ця легенда отримала реальне підтвердження.

Яра водиця

Яровиця славна ще однією історією, яку переповідають містяни. На Яровиці нібито росла незвичайна квітка. Розквітала рослина тільки на день святого Юрія. Усі залюбки приходили милуватися цвітом. Так виникло повір’я – хто зірве квітку, той буде щасливим. Люди, повіривши у міф, намагалися зірвати рослину, але так й не могли зробити цього. На Юрія не землі було повно змій, адже гадюки вилазили та стерегли її.

Все ж знайшлася дівчина, яка приборкала прекрасну квітку. Лучанка навіть посадила її у себе у саду. Коли їй вдалося обійти перепону змій, вона викопала її. На цьому місці несподівано почала бити чиста та холодна вода. Її потоки розливалися все сильніше, заповнюючи повністю долину. Так утворилась нова річка. Вона отримала назву Яровиця (яро – нестримна). 

Минули роки, а річку назвали Сапалаївкою, місцевість – Яровицею. Згодом вона стала однією із вулиць Луцька, розташована поблизу кінотеатру «Промінь».

Венеціанський посол і традиційні гуляння на Волині 

Посол із Венеції Амброджо Контаріні виявився головною дійовою особою ще одного луцького міфу. Перекази свідчать, що у 1474 році він прибув до Луцька. Дипломат мандрував до далекої Персії та вирішив зупинитися на нічліг у волинському місті.

Контаріні вів себе обережно, був стриманий та дуже перебірливий у стосунках із людьми. 

Вранці він навідався до старости міста, якого якраз прийшли запрошувати на весілля. Посла звичайно ж також вирішили покликати. Він не відмовився та прибув на гуляння.

Під час застілля послу поважному гостю все підливали медовухи. До того він пив лише вино. Згодом чоловік захмелів. Дипломата запросили вже на інше весілля, де відбулася бійка. Венеціанець вже був не на жарт наляканий. Згодом він пішов до свого місця нічлігу.

Зранку містяни знову прийшли кликати посла на весілля. На заході знову ледве не відбулася бійка через жінку. Дипломат ледве зміг вибратися звідти. Контаріні дивувався, скільки можна святкувати та швидко втік з міста. Лучани дуже образилися, що він знехтував їхньою гостинністю. 

Привид у будинку на Ковельській 

Луцьк славний своїми легендами про привидів. Ще одна така історія пов’язана з будинком №18 на вулиці Ковельській. Споруда введена в експлуатацію у 1907 році. 

Мешканці ніби не раз бачили невідомого чоловіка у квартирі сусідів. Чутно було постійний стукіт та шум. Причину цього явища вони так й не змогли знайти. Одна з жінок навіть викликати священика, щоб той освятив приміщення. Люди зверталися й до фахівців зі спеціальною апаратурою, щоб ті визначили чи є ймовірність дії геопатогенної зони у приміщенні. 

Все ж пояснення мешканці таки знайшли. Століття тому на місцевості планували будуватися євреї. Вони засипали заболочену територію ґрунтом. Давня назва району – Мокрий Луг. Вона відображає його природну особливість. 

Миколай – захисник Луцька

Ще одна легенда пов’язана з обороною Луцька. На розі вулиць Кривий Вал та Богдана Хмельницького встановили пам’ятник святому Миколаю. Його називають захисником міста.

Розповідь свідчить про те, що у 1259 році на місто напали татарські орди. Загарбники атакували населений пункт камінням та різними важкими засобами. Мешканці намагалися врятуватися та зібралися в церкві Івана Богослова. Вони почали молитися святому Миколаю, аби той захистив їх від нелюдів.

Раптово на містом здійнявся сильний вітер. Його потужність була настільки значною, що буревій завертав каміння у зворотньому напрямку до ординців. Згодом нападники відступили. З того часу Миколая називали захисником лучан.

Ще з XVI століття з’явилися міські печатки з його зображенням. Церква Святого Миколая була розташована на місці перетину сучасних вулиць Драгоманова та Кафедральної.